Прогулянка Києвом вулицею Антоновича - 100 років тому (за Валер'яном Підмогильним)
Нещодавно декілька видавництв стали активно перевидавати Валер'яна Підмогильного. Найбільш відомий роман - "Місто", який ще вважають першим убраністичним романом про Київ. Там окрім сюжета, та персонажа Степана Радченко, цікаво відкривається Київ, яким він був 100 років тому: центр, Поділ, вулиця Нижній Вал де мешкав Радченко. Але й не менш цікавим романом є "Невеличка драма", де події також розгортаються в Києві.
(На фото: вид на вул. Велику Васильківську, та Антоновича 2023 рік)
Головна героїня, Марта мешкає на вулиці Жилянський, саме цей будинок чи "халупа" як її ще називали - одна з основних локацій роману. Не розкриваючи сюжету, давайте прогуляємось разом з героями роману по Києву, яким він був століття тому.
Вона пішла своєю Жилянською вулицею до Пролетарської, рівної та довгої, і звернула в неї. Вечір стояв лагідний, тихий, і дівчина якось зразу відчула, що весна вже настала, ось прийшла до неї несподівано, непомічена в пригодах та окремішності її життя. Вона забула про весну, але весна про неї не забула! І дівчина була вдячна за це м’яке тепло, за густу вогкість сталого снігу, за невиразний дух набряклих дерев і за суцільну волохату пелену неба, що її на заході місяць викладав примарним сріблом. Вона тихо йшла вперед, вона гуляла, спочивала. Вільна від трамваїв та автобусів, ця широка вулиця виглядала ввечері затишно й родинно. Користуючись теплом, старі жінки й чоловіки сиділи коло ґанків на стільцях і лавах, плетучи тиху розмову; хлопчаки на пішоходах гуляли в громадянську війну, в червоних і білих, у матросів, комісарів і бандитів з усіма належними розстрілами; дівчатка, стовпившись, голосно верещали підстрибуючи, і крізь походжали пари, найрізноманітніші пари юнаків і дівчат, сміючих, сумних, говорючих, замислених, прудких і стриманих, захоплених і неуважних. "Які вони сліпі",— думала Марта з жалем і заздрістю.
Пролетарська вулиця - так в ті часи називалась вулиця Антоновича, і як мені здається Марта пішла вулицею Антоновича в бік Либідської. Це звісно лише моє припущення, але в бік Льва Толстого йти набагато меншу відстань, а також "невідомі вулиці" в наступному абзаці наштовхують на цю думу.
Нарешті вона вийшла на вулиці, вже їй не відомі, дрібні, колінкуваті, де люду було менше, а весна ближча і дбайливіша. Потім опинилася зразу на головній вулиці, серед світла й юрби, і скрізь ніби знаходила підтримку, кожен крок звільняв її від вагання, додавав їй сили вчинити намір, великий намір її кохання. І вона відчувала весну в собі, переймалась її славним надпоривом, у якому раз у раз шепотіла: "Так і зроблю... завтра зроблю". Ходила допізна, не почуваючи стоми, й додому вернулась щаслива: її план був розроблений до подробиць.
Довкола вулиці Антоновича, якраз саме в бік Либідської є багато невеликих вулиць. Це можуть бути такі вулиці як Фізкультури, Ділова, Лабораторна, Володимиро-Либідська, Німецька, Єжи Ґедроця (на першому плані на фото). Саме тому думаю, що Марта гуляла саме там, як бачимо з тексту - вона гуляла довго. Раджу і вам якось при нагоді походити цією частиною Києва.
