Похорон. Танк
В суботу 6 травня 2023 ми вирушаємо на похорон в село Демківка, Гайсинський район, Вінницької області. До Умані їдемо по Одеській трасі. Звісно як і більшість доріг з Києва, ця дорога навіюює спогади, і як я їздив колись в Буцький каньон, і як в Умань, і на Черкащину. На жаль, зараз зовсім інша причина для подорожі.
РОЗНЮК Віталій Іванович - «Танк» сержант за контрактом інструктор сапер 1-го відділення 2-ї бойової групи розвідки спеціального призначення окремого загону спеціального призначення «Азов» . Загинув на Азовсталі, рік тому...
На похорон героя прийшло дуже багато людей, приїхали і розвідники з Азову, і можливо люди з сусідніх сіл... з найближчих родичів був брат. Батьків Танка вже не було в живих, і він не створив своєї сім'ї... те, що найкращі люди, найсміливіші, помирають без продовження роду - це дуже погано. Це і є частиною геноциду, який здійснює російська федерація. Це жахливо, коли помирають найкращі, а найгірші лишаються і потім будуть вертатись в Україну, вимагати собі прав та компенсацій, рватись до влади та контролю за ресурсами...
Довкола дороги від будинку до кладовища, люди ставали на коліна та кидали квіти під машину з труною. Я йшов одразу за труною з прапором, і чув періодично хрустять квіти під моїми берцями. Розтоптані квіти - так, подумав я, можна було б назвати якусь новелу чи цикл новел. Але далі, щоб не розплакатись, я в думках перекинувся на інші теми, думав про помсту. Про помсту як явище і про деяких покидьків, які от просто лайно як люди, а мені от доводиться часто бачити, як Україна втрачає найкращих людей. І це важко, навіть якщо я не знав їх особисто.
Корик вручив прапор, Едвард сказав промову, а я цього разу читав "Молитву українського націоналіста". Гарно прочитав, мені й Едвард це сказав та я і сам відчув це. Це добре, тепер на майбутнє буде на 1 причину менше для хвилювання. Як казала мені одна знайома: "За що тебе поважати? За те що ти сидиш в Києві і займаєшся похоронами, заздриш тим хто в окопах..." ну я по життю намагаюсь взагалі ні заздрити ні ображатися, тому що це не конструктивно і часто взагалі немає сенсу. Та й похорони, лише невелика частина того, чим займаюсь... але найбільше пригнічую те, що я не можу зробити нічого ні для полеглих героїв, ні для їх сімей...