Похорон. Гном

16 червня в п'ятниця - похорони в місті Кременчук. Ми виїжджаємо рано вранці з Запоріжжя, заїжджаємо в Дніпро, забрати Легата. Добре, що це на правому березі Дніпра, не така велика втрата часу. Бо навігатор показує їхати через правий берег.

Китаєв Вадим В'ячеславович "Гном" - Солдат, Гранатометник 3 відділення 3 взвод спеціального призначення 2 рота спеціального призначення (на бронетранспортерах) 1 батальйон спеціального призначення військової частини 3057 Східного оперативно -територіального об'єднання Національної гвардії України

В Кременчузі проїжджаємо відомий міст. Справді гарно, з боку навіть видно пляж, ще рано і будній день, але там вже є декілька людей. Ще до 11 приїжджаємо до міського палацу культури, де проходитиме прощання. Заходимо в АТБ випити кави, потім дістаємо прапори, віддаємо прибулим азовцям, заходимо в будинок культури.

Перша медодія, яка поставили грати - "Адажіо" Альбіноні. Це один з моїх улюблених творів. Скільки разів в минулому я любив ввімкнути цю музику на повну та їздити вечірнім та нічим Києвом... тепер до тих спогадів, які наче з минулого життя, додаються й нові. Далі грає відома мелодія Скорика, і потім інші твори. В будинку культури, після того як туди занесли труну, ми знаходимось відносно довго.. люди ще підходять, лишають квіти. Я виголошую Молитву українського націоналіста.

Потім вирушаємо колоною на відспівування в Центральному соборі УПЦ (на фото). Церква нова, але з вигляду невелика, ми чекаємо біля церкви. Я і Легат багато куримо цигарок. Потім підходить полковник, спілкуємось, він розказує різні історії, в тому числі й про перший період війни. Цікаво, але все це - можливо для інших текстів, колись.

Потім вирушаємо колоною на поховання на міському Свіштовському цвинтарі, на Алея Героїв. Їдемо довго, через все місто, переважно на світлофорах не зупиняємось і їдемо на червоне. Я їду за військовою машиною та не зважаю на світлофори, за мною їде швидка зі звуком мигалок. Я зробив спробу її пропустити, але вона мене не перегнала, значить мигалки це для того, щоб пропускали всю колону. Дорога на цвинтар досить довга через все місто.

На цвинтарі я вручаю батьку загиблого героя прапор та шеврон. Батько в вишиванці з синім кольором, видно, що йому важко. Я ще раз читаю Молитву українського націоналіста. Далі ми вирушаємо по справам в місті, щоб потім через декілька годин вирушити в довгу дорогу на південь. В 22 я повертаюсь до місця, де я поселив французів. Пізно, але я йду в душ і пропоную після цього пройтись містом. Французи радо приймають пропозицію і ми гуляємо до півночі, до початку комендантської години. В такий час вже немає спеки...