Остер. Похорон

Пару років тому я став більше подорожувати по Україні. Лише не міг уявити з якою метою доведеться відкривати для себе нові міста потім... Сідаючи в машину, ловлю себе на думці, що вперше за довгий час їду на пасажирському сидінні, а не за кермом. Їдемо вже відомою дорогою на північ, яка витягає з пам'яті спогади і асоціації - ось дорога в Вишгород, от проїжджаємо "Веселий Заяць", "Сосновель", далі Десну де чудовий сосновий ліс довкола. Остер - невелике містечко в Чернігівській області, навіть схоже на село, тут немає великих будівель...

Коли під'їжджаємо до церкви, люди стають на коліна. Ми одразу за труною, моя місія на цей день - тримати прапор. Сьогодні ховають Вадима Михайловича Потебню (позивний «Граф»), він загинув майже рік тому на Азовсталі, але тільки зараз рештки тіла привезли в рідне містечко.

Служба в церкві тривала довго. Після цього, труну поклали на машину і колона йшла через все місто до кладовища. Одразу за труною йшли три жінки, одна з яких була його мама і періодично промовляла до нього. Я не хотів це слухати, адже здавалось, що це як наче підслуховуєш чужу розмову. Але дещо я все-таки почув. Тому доводилось робити певні зусилля, щоб і самому не розплакатись. Довкола виходили люди, хтось дивився, хрестився, дехто фотографував, дехто ставав на коліна. Назад ми вертались з хлопцями хвилин 15 швидким кроком, але дорога до кладовища здавалась тривала близько години.

На кладовище під'їхав побратим Вадима з Азову, який його добре знав, сказав промову, і залишив кулю на домовині. Оберіг сказав коротку, але дуже влучну промову, звертаючись до старшого покоління, з посилом, що оскільки в 90ті вони це допустили, в цьому і їх провина. Слова "Разом з ним - і моя дитина" боляче відгукнулись, адже я знав, що донька Оберіга теж загинула на Азовсталі...

Назад ми їхали іншою дорогою, де ще де-не-де можна було побачити сліди минулорічних бойових дій. Тепер соснові ліси півночі несуть не спокій природи, а прикордонну небезпеку. А такі дні як це, на жаль стали реаліями сучасного життя.