Blablacar історії. №14
Вже давно забувся в минулому час, коли я писав ці "Blablacar історії", аж наче це було в минулому житті. Настав інший час, час нових випробувань та нових рішень. Але про те все - можливо згодом і в інших текстах. Цю ж історію я вирішив написати, як приклад того яких неймовірних людей можна зустріти випадково.
В обід я виїздив з Чернівців до Києва. В центрі в авто сідає старша жінка і дитина дівчинка років 12. Я ставлю англомовний подкаст, жінка просить зробити тихіше. Я можу поставити щось українською, в мене є скачане. Оце вже їй цікаво. Буданов, Кулеба, Карась - ми дивимось майже всю дорогу ці інтерв'ю, в яких спікери пояснюють що відбувалось і відбувається. "Така освітня подорож" - нагороджує жінка компліментом мій вибір, та потім обіцяє поставити гарний відгук.
В Кам'янці-Подільському - зупиняюсь біля кінотеатру на вулиці Грушевського, щоб забрати ще одну пасажирку. Аліна. Це ім'я мене переслідує останнім часом, і тут я бачу навіть якийсь символізм.
Аліна виглядає як наче зійшла зі сторінок глянцевого журналу. Блондинка, яскравий макіяж, великі губи, довгий рожевий манікюр. Аліна сідає на переднє місце, позаду вже є пасажири.
Ми слухаємо ці інтерв'ю, їй вони цікаві - вона періодично дивиться на екран телефону на якому йде відео. На якійсь з зупинок, коли декілька подкастів вже минули - я питаю чи ставити музику, чи ще один подкаст. "Можна ще один" - каже Аліна і трохи дивує мене такою відповіддю, адже я звик що завичай такі дівчата не цікавляться політикою і війною.
Але зараз в Україні майже всі цікавляться війною. Аліна їде в Житомир до свого чоловіка, військового. Вони вже давно разом, в них є двохрічний син, який залишився в Кам'янці-Подільському з її батьками. Аліна каже, що і сама пішла би воювати. Вона виглядає так гарно, наче збирається в нічний клуб, а вона їде до чоловіка, лиш на пару днів, а потім - назад. Навіть важко сказати, що прекрасніше - її краса чи патріотизм.
Вони багато де жили в Україні, в різних містах, і найбільше їй сподобалась Полтава. Можливо, після перемоги вони і повернуться туди. Їй подобається жити в різних містах, в різних квартирах, мандрувати. До чоловіка вона їздила навіть в Краматорськ, який тоді був під обстрілами. Вона не боїться, і сама пішла би воювати.
Вже доїжджаючи до Житомира ми цікаво спілкуємось, я підвожу її під самий будинок. Чоловік не знає, що вона приїде - Аліна йому вирішила зробити сюрприз. Таких дівчат часто можна зустріти в інстаграм (де у неї на сторінці більше 15 тисяч підписників), але рідко - в дорозі на блаблакарі.
Аліна не думає, що війна закінчиться швидко. Але і їхати закордон вона не думала. Її інстгарам, який раніше транслював якісь приколи чи огляди товарів (як до інфлуенсера до неї звертались бренди) потім збирав кошти на спорядження для військових... Вона вчиться на журналістку, і можливо стане військовою журналісткою в майбутньому. Від усвідолмення, що є такі люди - стає трохи легше на душі...