@cryptotexty 24 September 2022 more from that month

Різниця між Альпами і Карпатами Минулого року, я багато мандрував Карпатами, і якось зустрів там знайомих, в компанії яких був хлопець, який перед тим мандрував в Альпах. Впродовж дня він часто промовляв "Нічим не гірше ніж в Альпах", "навіть краще ніж в Альпах". Така думка мені сподобалась, хоч в Альпах я і не був, і вже не скоро доведеться побувати (можливо й ніколи), але в Карпатах чудово, і нам треба цінувати те, що в нас є. Набагато пізніше я наштовхнувся на літературне пояснення різниці між Альпами й Карпатами в оповіданні "Опришок" Леопольда фон Захер-Мазох (українське видання в збірці "Мандрівні Комедіанти" - Фоліо, 2020). Отже наведений опис саме з цього оповідання, яке я рекомендую прочитати повністю, якщо ви любите художню літературу.

Леопольд фон Захер-Мазох з компанією мандрують Карпатами, і цікаве співпадіння, що він мандрує саме в тій місцевості, де бував і я. "*Ураз зелена заслона відслонилася, перед нами лежало розділене срібною стрічкою річечки довге гуцульське село Гринява.*" Саме біля Гриняви я підіймався в гори, подивитись варіант хати і ділянки на продаж, щоб там розпочати будівництво бібліотеки в горах та крипто-хабу. Чудове місце, заходиться далеко від цивілізації та потребує великого ресурсу для вкладення в інфраструкутуру. Але саме цими фото з місцевості довкола Гриняви - доповнюватимуть цей текст.

*Важкий гіркуватий дух обценьками стиснув груди, нас оповила глибока холодна тінь та вільгість. Грізно випиналися з клаптів туману голі сірі скелі, побагрянені сходом сонця, ніби охоплені полум'ям. Монотонно й сумно співали невидимі гірські потоки, і дятел монотонно стукав дзьобом по дереві, у тому моторошному стукоті вчувалося гупання молотка, котрим забивають цвяхи в домовині...*

Далі автор пише про Альпи. Мерано - це містечко в Тіролі (зараз - Італія), де до речі жив останні свої роки відомий поет Езра Паунд, і де на вулиці Езри Паунда заходиться цей замок (зятя його доньки). Той літературний центр Езри Паунда я планував колись відвідати. *Зимовий ранок у Мерані незрівнянно привітніший. Гірський котлован, долини, переповнені рожевим світлом, зелено-багряні ліси піднімаються угору схилами, на яких де-не-де видніються хатини, прикрашені тонкою різьбою. Гостроверхі гори, укутані білим снігом, який святково мерехтить на сонці, чітко вимальовуються на тлі синього безхмарного прозорого неба. Могутньо і приязно сяє сонце. Маленькі синички з блискучими груденятами без угаву метушаться на темно-зеленому гіллі дерев понад берегом, щось собі насвистуючи. То тут, то там теплі золоті промені виманять на світ Божий зелену ящірку; вона вилазить на камінь і гріється, сторожко піднявши голівку. У хащах лавру та плюща виспівує зяблик. Вікна будинків заломлюють сонячні промені, наче збільшувані скельця. Усюди виблискують перли талої води. З кінчиків трав уздовж потічка звисають поодинокі крижані краплини, вигойдуються і виблискують, ніби діаманти. Усе наче створене для того, щоб звеселити людське серце.* *Якщо в Альпах, навіть при всій їхній неприступності та могутності, над усіма верхами і долами панує веселість, приязність та спокій, то нашим Карпатам, як і нашому народові властива глибока, мовчазна й невимовна туга, якась певна дикість, предвічна поганська велич; їхня похмура маєстатичність, здається, намагається нас пригнітити й розчавити, щоб потім з іще більшою силою вознести над важкою задушливою землею.* А ось далі - знову мова про Карпати: *У віковічному пралісі, який оточує нас зусібіч, царює незайманка-природа.*

*Широке гілля, густе листя прадавніх буків та велетів-дубів переплелося між собою, утворивши гігантське склепіння; пронизане сонячними променями, воно, наче коштовне склепіння палаців із арабських казок, мерехтить зеленим смарагдом, тремтить від глухого таємничого шуму, мов від звуків органу.*

*Поміж брунатними стовбурами, схожими на могутні гранітні блоки, нап'явся моріжок, гладкий, мов хустка. Що далі ми заходили, то вище, барвистіше і казковіше випиналися з трави незнані квіти, зела та кущі. Ліщина, малина й ожина від ледь чутного ранкового леготу привітно махали нам, мов добрим друзям, своїми зеленими руками. Великі метелики тріпотіли в повітрі крильцями, мов вишитими орієнтальними візерунками. Сонце волокло свою тугу золотаво-зелену сіть по травах, ягодах, ядучо-червоних лишайниках; його сяйво стікало вниз по стовбурах і внизувало блискотливими краплями широкі чаші папороті й мох, між якими звинно перепліталися широкі, вузлуваті, поморщені корені дерев.*